“Декомунізація” як електоральний “лохотрон”?
Замість того, аби запропонувати суспільству конструктивний, ефективний механізм та бачення, підкріплене базовими, достовірними розрахунками з відбудови та розвитку України, нам в картах (як у “грі в дурня”) підкидають владні шулери те, що психологічно начебто перерозподіляє роздратування й одночасно відволікає увагу на нікчемне!
Безліч робочого часу, телевізійних ефірів, бюджетних коштів, паперової творчості протягом майже десятиліття витрачено сучасними комуністами / соціалістами на псевдопроєкт з “декомунізації”.
Але ж він виходить половинчастий та спрямований на подальше збереження майнової власності, кабінетних крісел
в інтересах 5–6 менеджерів, які вбивають генетичну пам’ять та історію України.
Якщо ми зносимо архітектуру та пам’ятники 18–19 століття під гаслами боротьби з імперіалістичною спадщиною, то варто поставити питання мінімум у двох площинах.
По-перше, чомусь, наприклад, Австрія чи Італія, Німеччина чи Польща не демонтували пам’ятники, палаци, архітектуру з часів Габсбургів чи Муссоліні, Кайзера чи польських фаворитів Катерини II.
Боротьба з пам’ятниками – це ближче до психіатрії і тваринного світу.
По-друге, якщо йти по шляху “декомунізації”, то 5–6 менеджерів з їх сатрапами й опричниками в одну мить стануть “кабінетними” безхатченками, бо самі собачої будки за життя не побудували, але користуються помпезною розкішшю:
— Маріїнського палацу;
— офісу Президента (побудованого, по суті, за проєктами НКВС в 1938 році);
— будівлі Уряду (побудованої в 1938 році для потреб НКВС);
— будівлі СБУ (побудованої коштами імперії на фундаменті знищеного Ірининського монастиря для Земельної управи, у якій темні справи творило НКВС — гестапо — КДБ);
— будівлі Міністерства охорони здоров'я чи МЗС України (побудовані за кошти імператорської казни);
— будівлі Києво-Могилянки та Київського (Володимирського) університету, це проєкти, що затверджувались і фінансувалися російською імператорською казною.
— Чи той же пам’ятник Богдану Хмельницькому з фресками Васнецова у Володимирському соборі...
Варварство, агресію, анархію, культурне знищення й грабунок національного надбання зробили пріоритетом сьогодення й орієнтирів фантасмагоричного майбутнього.
Я і досі пам’ятаю, коли у високих кабінетах 5–6 менеджерів 24–28 лютого 2022 року мене і таких, як я, офіцерів закликали та вмовляли здати столицю з незахищеними мешканцями, історичною спадщиною як Серцевини України!
А на питання щодо долі й перспектив збереження Державності доносили і переконували, що будемо виборювати суверенітет і незалежність у болотистих лісах Волині, гірських масивах Карпат, лісах та схронах Західної України.
Саме тому, 95% СБУшників без наказу Баканова (за вказівкою Банкової) повтікали з Києва, разом з ДБРівцями, прокурорами, Нацполом, прикордонниками, залишаючи столицю напризволяще.
Не вдалось тоді фізично знищити Київ, то як апологети Третього рейху, що палили бібліотеки і книжки – знищують історично-культурну спадщину створену киянами.
Швондери (по Булгакову, якого, як киянина і військового лікаря УНР, теж “декомунізували”) жонглюють “Шаріковими”, аби вони ніколи не дійшли до рівня професора Преображенського.
Переконаний, що в майбутньому перед наступними поколіннями буде соромно й не буде виправдань псевдодержавним менеджерам, що призвели до втрати України.
Аналітичний матеріал полковника Олега Кулініча без жодних купюр та цензури. Публікується в рамках ст. 34 Конституції України (право на свободу думки і слова). Всі твердження належать автору.